То були орки

То були орки. Так, ці величезні чоловіки зі шкірою сіро-зеленого кольору і не людськими обличчями. Весь мій бій з цими створіннями війни був надто короткий. Спершу в мене вирвали з рук мої смішні вила, а потім я отримала удар кулаком в обличчя і втратила свідомість.

Коли я прийшла до тями, то знайшла себе зав'язаною десь посеред нічного лісу. Мені було холодно. Я не відчувала своїх рук перетягнутих мотузкою в мене за спиною, в мене страшенно боліло око, яке напухло і не бажало відкриватись, мене нудило і одночасно дуже хотілось пити. Але все це поступалось одній страшній думці. Всі знали, що орки роблять з дівчатами яких беруть в полон.

Орки не помітили мого пробудження. Вони були зайняті іншими. Я добре чула жахливі крики моїх подруг, тілами яких користувались переможці. Все це відбувалось в якихось двадцяти метрах від мені, біля великого багаття. Про мене наче забули... Не те щоб я багато бачила одним оком серед глухої ночі, але здавалось, що біля мене нікого нема. Рішення прийшло само. Користуючись тим, що мені зв'язали лише руки, я, з другої спроби, встала на ноги і побігла вглиб нічного лісу.