Ні. Мене помітив один орк

Шанс на втечу був мізерний. Я була надто втомлена. Навкруги було забагато орків. Навкруги була глуха ніч, а місяць підло сховався за хмарами. Але я таки спробувала. Я бігла так швидко як ніколи в житті. Але майже одразу я почула важкі кроки за моєю спиною. Здавалось, відстань між нами збільшується але, раптом, я зачепилась своїм легким літнім платтям за якусь гілку, втратила рівновагу і впала на землю.

Моє плаття порвалось в районі грудей, наче невідомі злі духи лісу вирішили забрати мій останній захист від хтивих очей орка, який мене наздогнав.

— Ти швидко бігаєш, як для людини — Почула я за своєю спиною низький орчий голос. Я не бачила того, хто це сказав, тому що лежала обличчям вниз. Хоча, я все одно б нічого не побачила цієї глухої ночі.

Тепер я вже нічого не могла зробити, щоб змінити своє становище. Єдине, на що я була здатна, це сказати щось цьому незнайомому орку